З 1910 року монастир Пресвятої Крові на Форт Гамільтон Парквей у Брукліні є домом для Сестер Адепток Пресвятої Крові, самітницької, контемплятивної спільноти, яку часто називають «джерелом молитви» для Бруклінської єпархії та світу. Орден Сестри Адепти Пресвятої Крові був заснований у 1861 році у Квебеці, що в Канаді, матір’ю Катериною Аврелією від Пресвятої Крові. Їхньою вірою є поклоніння Крові Христовій та прошення Божого милосердя для світу. Більш докладно про те, як Сестри з’явилися в Брукліні, та, як у місті побудували монастирі читайте на brooklyn-future.com.
Створення Ордену
Сестри Поклонниці Дорогоцінної Крові є першою контемплятивною спільнотою, заснованою в Канаді. Під керівництвом і співпрацею єпископа Жозефа ЛаРока із Сен-Гіасінта, що у Квебеці, засновниця, Катерина Аврелія Кауетт, розпочала свою роботу в його єпархії у вересні 1861 року. Катерина Аврелія глибоко проникла в пасхальну містерію. Споглядання нескінченної Божої любові, вираженої в пристрастях і смерті Христа, привело її до унікальної оцінки Його Дорогоцінної Крові. Джерелом її духовності стала Кров Спасителя, яка символізувала Його любов і перемогу в стражданнях. Вона побачила в способі її пролиття ознаку його любові, яка не була оцінена, і дар спасіння, був відкинутий багатьма.
Відтак маленька громада, яка почалася із чотирьох жінок, що присвятили своє життя монастирській молитві та спогляданню, швидко поширювалася, і першу основу ордену було створено в Торонто, що в Онтаріо, в 1869 році. Англомовний будинок конгрегації знаходиться в Лондоні, що в Онтаріо. Материнський дім франкомовної конгрегації знаходився в Сен-Гіасінте у Квебеці. Орден досить швидко та динамічно зростав, і до 1887 року мав чотири монастирі в різних частинах Канади. Пізніше в жовтні 2011 року, сестри отримали дозвіл із Риму змінити конгрегацію на автономний монастир.
Прибуття до Брукліну
Орден Сестер Прихильниць Дорогоцінної Крові прибув до Сполучених Штатів, а саме до Брукліну в 1890 році на прохання єпископа Джона Лафліна. Він дав свій дозвіл, що було одним із його останніх діяній перед смертю, і невелика група черниць переїхала в скромний будинок на Самптер-стріт, на місці, де тепер Оушен Хілл. Спочатку сестри оселилися тут.
Однак орден продовжував рости й потребував більшого будинку. Завдяки допомозі побожних католиків у Брукліні, а також єпархії сестри змогли побудувати тут для себе нову споруду, на чотирьох ділянках, що виходять до Патнем-авеню 212. Архітектором, обраним для реалізації проєкту, був Рудольф Л. Даус, видатний бруклінський архітектор і католик. Він свого часу вже був автором кількох інших проєктів саме для вірян, включаючи великий будинок для хлопчиків Святого Іоанна на авеню Святого Марка та Богоматері, церкви Лурд.
Він також спроєктував збройову палату 13-го полку, розташовану лише за кілька кварталів звідси, телефонну будівлю в центрі міста, а також багато характерних рядових будинків, лікарняних будівель, комерційних і громадських приміщень. Як зрозуміло з його послужного списку досвіду Рудольфу Л. Даусу було не позичати.
Будівництво першого монастиря
Був оголошений збір коштів для будівництва монастиря. Сестри отримали навдивовижу суттєву громадську підтримку, як від католиків, так і від некатоликів. Це, можливо, сталося, через те, що вони були дуже замкнутими та скромними, хоча, можливо, і через їхні характерні «червоні звичаї», чи навіть через їхню надзвичайну відданість крові та стражданням Ісуса. Хай там як, сестри були найпопулярнішими монастирськими черницями в Брукліні.
Дружина Рудольфа Дауса допомагала збирати кошти, більш того, вона була господинею та організаторкою деяких заходів зі збору грошей. Разом із друзями влаштовувала ярмарки та благодійні концерти, а всі кошти віддавалися на будівництво. Парафії по всьому Брукліну проводили власні збори коштів або організовували спеціальні збори для монастиря. Навіть після того, як будівлю було завершено, монастир був предметом частих зборів коштів для його підтримки. На це також були потрібні гроші, тому що більшість черниць ніколи не залишали стін монастиря.
Якщо подивитись на проєкт монастиря, то одразу в очі впадає, як серйозно черниці поставилися до будівництва. До прикладу, цегляна стіна заввишки 12 футів оточувала територію з трьох сторін. На вулицю був відкритий для огляду лише фасад монастиря. Протягом свого перебування тут, на Патнем-стріт, орден прийняв багато новіціятів із Брукліну, а також проводив тут вихідні реколекції для вірян.
Коли будівництво було завершено, сестри провели день відкритих дверей і ярмарок, що було рідкістю для монастирського ордену. Насправді сестри Ордену дуже хотіли, щоб люди побачили, куди були витрачені їхні гроші, чи потрібно ще робити збори та на які потреби. А також, це був такий собі, день відкритих дверей для майбутніх, потенційних черниць, а також просто для всіх цікавих, на тему, як вони будуть жити і яке життя їх очікує за стінами. Ярмарок тривав 10 днів. Люди могли оглянути заклад і побачити каплиці, келії, де жили монахині, а також їдальню, громадську кімнату, кухні, рефлекторій, новіціат, пральню та лазарет. Після того, як ярмарок закінчився, і будівлю освятили — ворота зачинилися, після чого замкнулися, і для черниць усередині почалося монастирське життя.
Усе було дуже серйозно, тому, що навіть в авторитетній місцевій газеті The Brooklyn Eagle було оголошення, про те, що монастир Дорогоцінної Крові закриє свої двері для відвідувачів. Але на ярмарок до черниць та до монастиря на день відкритих дверей було так багато охочих потрапити, що довелось ці події продовжити в часі, ще на кілька днів. Приблизно через рік було завершено будівництво каплиці, попри зачинені ворота монастиря. Із цієї нагоди сестри приймають рішення провести публічну месу, для чого не надовго ще відчиняються ворота монастиря.
Новий монастир із гарвардської цегли
Протягом наступних кількох років попри те, що територія обителі була закритою, каплиця проводила щотижневу публічну месу, а іноді використовувалася для концертів. Ті, хто був присутнім, звикли бачити сестер у своїх криваво-червоних габітах, які нічого не кажучи, вислизали зі своїх місць, а потім танули назад у свій ізольований світ.
Та до 1908 року монастир Дорогоцінної Крові переріс свою нинішню домівку. Потрібно було знову переїжджати, і цього разу дещо далі від густонаселених районів, до нового монастиря, який знаходився на Форт Гамільтон Парквей, між 51-ю та 52-ю вулицями, у Боро-Парку. Річ у тім, що ще в 1905 році сестри придбали майно в цьому районі. Після цього розпочалось будівництво другого монастиря. Відтак прихильники Ордену знову почали збирати гроші, залучаючи жертводавців з усіх католицьких організацій і товариств у Брукліні, особливо жіночих. Остаточно громада змогла облаштуватись в окрузі Кінгс у 1910 році.
Проєкт нової будівлі був виконаний наприкінці 1908 року. Його авторами стала манґеттенська фірма Reilly & Steinback. Будівля була зведена з гарвардської цегли, вапняку та граніту. Коли її освятили, й орден переїхав до неї в 1910 році, усі роботи по будівництву були майже закінчені. Нині монастир залишається там само, адже це гарна простора будівля в чудовому місці.
Джерела:
