Атлантичний яхт-клуб після свого заснування колишніми членами Бруклінського яхт-клубу, взявся популяризувати яхтинг у гавані Нью-Йорка. Відтак прищеплення та підвищення інтересу до вітрильного спорту та духу спортивної майстерності в членів клубу та їхніх родин стало основною місією його учасників. Крім того, тут заохочують та забезпечують програмами які дозволяють популяризувати та підтримувати перегони на вітрильниках саме в коринфському дусі.
В Атлантичному яхт-клубі підтримують ті програми навчання вітрильного спорту та перегонів на вітрильниках, які відповідають очікуванням членів клубу та підвищують його репутацію, як центру вітрильного спорту. Не забувають у клубі й про сумісне дозвілля та інші спортивні заходи, адже не вітрильниками єдиними живуть члени клубу. При нагоді члени клуба можуть позмагатися не лише в перегонах на вітрильниках, а взяти участь в інших спортивних заходах, включаючи внутрішньо- та міжклубні змагання. Крім того, тут приділяють неабияку увагу рекреаційному розвитку Нью-Йоркської гавані та екології Нью-Йоркської затоки загалом, сприяючи їх збереженню та охороні. Більш детально про історію створення та розвитку Атлантичного яхт-клуб, історію будівництва його приміщень читайте на brooklyn-future.com.
Історія створення
Історія створення Атлантичного яхт-клубу не проста й має свої цікавинки. Уся річ у тім, що Атлантичний яхт-клуб утворився шляхом відокремлення від Бруклінського яхт-клубу. Це був не поодинокий випадок. Відома історія, коли з Ямайського яхт-клубу пішла частина респектабельних членів і за кілька років створили новий яхт-клуб Belle Harbo. Причиною створення нового клуба було прагнення його членів популяризувати яхтинг у гавані Нью-Йорка в той час, коли вітрильний спорт усе більше переміщувався у віддалені місця.
І схоже членам Атлантичного яхт-клубу це вдалося. Хай там як, створений у 1866 році групою, що відокремилася від колишнього Бруклінського яхт-клубу, новий клуб уже протягом декількох років затьмарив колег, придбавши за досить не суттєвий строк репутацію активної коринфської вітрильної організації. Така місія не могла не приваблювати нових членів, яких в Атлантичного яхт-клубу ставало все більше. Причому мова не лише про пересічних членів, мешканців Брукліну, Нью-Йорка тощо. Атлантичний яхт-клуб своєю філософією приваблював багатьох найвидатніших громадян, спочатку Лонг-Айленда, а ще, уже незабаром привернув членів з усього регіону, включаючи видатних моряків.
Після розділення не гаючи часу новий клуб взявся до справи й досить швидко став одним із найактивніших лідерів яхтового руху Нью-Йорка. Атлантичний яхт-клуб тримав руку на пульсі змагань, проводячи популярні регати, змагаючись з іншими провідними яхт-клубами регіону. Серед особливо популярних змагань був тиждень Atlantic Race Week, яке збирало учасників не лише зі Сполучених штатів, а й з усього світу. Так само була популярною регата Кубка Ліптона, на якій змагались матроси на яхтах кількох класів, що робило змагання ще більш представницькими.
Регата Кубка Ліптона
Як відомо, Томас Ліптон, засновник чайної імперії влаштовував перегони між кліперами, обіцяючи нагороду екіпажу судна, яке першим доставить вантаж до Англії. Так чайні перегони швидко увійшли в моду, капітани стимулювали свої екіпажі швидше мчати морем, а роззяви, які чекали на березі, робили ставки й сперечались, який вітрильник прийде швидше. До слова, попри великі виплати капітанам і членам команди, які брали участь у таких перегонах, чайний магнат не залишався в програші ніколи.
А після початку Першої світової війни саме Атлантичний яхт-клуб брав активну участь у формуванні силових ескадр Сполучених Штатів у 1914 році.
Цікава історія будинків Атлантичного яхт-клубу, яких було декілька. Перший із них був звичайною плавучою баржою, яка була пришвартована на каналі Гованус Крік, біля підніжжя Корт-стріт, де клуб базувався до 1881 року. Слід зауважити, що в цьому районі було розташовано кілька важливих корабелень на яких виготовляли яхти.
Потім кон’юнктура змінилась, багато хто покинув цей район, під тиском економічних реалій часу. Те саме зробив і яхт-клуб. На початку 1880-х яхтсмени уподобали прибережну ферму в Йеллоу-Хук, що в Брукліні, і купивши її з успіхом туди переселилися. До слова згодом, члени клубу перейменували цей район, назвавши його Бей-Рідж. За ініціативи Атлантичного яхт-клубу й особисто коммодора клубу Джеймса Вейра, тут була створена пристань та якірна стоянка для човнів. Члени клубу використовували старий фермерський будинок, який був переобладнаний.
Будівництво яхтового будинку
Але пізніше в 1898 році Атлантичний яхт-клуб знову переїхав, цього разу до Сі-Гейту на бухті Грейвсенд. Тут було вирішено побудувати нову клубну штаб-квартиру. За новий клубний будинок взялись ґрунтовно. Його будівництво доручили спеціалістам екстракласу. Саме такими була архітектурна компанія McKim Mead & White. Серед партнерів і засновників фірми були Чарльз Фоллен МакКім, Вільям Резерфорд Мід та Стенфорд Уайт. На той час їх вважали гігантами думки в архітектурі. Крім того, за трійцею закріпився імідж новаторів та лідерів у галузі розвитку тогочасної архітектури, причому не лише в Сполучених штатах, але й в усьому світі.
Саме ці архітектори сформували школу дизайнерів, які отримували суто класичну підготовку технологічно досвідчених спеціалістів. На той час архітектори могли похвалитись проєктами колишньої станції Пенсільванія на Манґеттені, Бруклінського музею і головного кампусу Колумбійського університету. Відтак зрозуміло, яку увагу цього разу члени клубу і його керівники приділили клубному будиночку. У підсумку яхтовий будинок був збудований у 1898 році з видом на затоку Грейвсенд. До слова старий будинок також було перенесено на територію Морських воріт клубу.
Основним ініціатором переїзду клубу в нове приміщення став коммодором Джордж Джей Гулдом I, талановитий фінансист і син Джея Гулда. Клуб почав приваблювати нью-йоркських світських левиць та аристократів, серед яких були члени знаних і вельми заможних родин. Він поповнився поважними й шляхетними членами, до прикладу, сером Томасом Ліптоном, Дж. П. Морганом і графом Данравеном. Граф до слова був головним претендентом на завоювання Кубка Америки в яхтових перегонах, він був підданим його величності королеви Великої Британії.
Відродженні на початку XXI століття
Що ж стосується монументального клубного будинку, то він має не просту історію. Цей будинок Атлантичного яхт-клубу був знищений пожежею в 1934 році. Після цього Атлантичний яхт-клуб кілька років залишався бездіяльним, а в 1950-х роках офіційно припинив свою роботу. Клуб було відроджено лише на початку XXI століття. Нині Атлантичний яхт-клуб працює з одним із соціальних закладів.
Після розквіту клубу наприкінці ХІХ та на початку XX століть, Атлантичний яхт-клуб, як і багато інших закладів Брукліну, переживав важкі часи в другій половині XX століття. Довгі роки Великої депресії, втрата клубу в результаті жахливої пожежі в 1934 році, Друга світова війна і, нарешті, післявоєнний від’їзд середнього класу з Брукліну були важкими для Клубу. Однак за останні роки місто та гавань Нью-Йорка відновилися. Після кількох років бездіяльності Клуб повернувся до своєї первісної місії сприяння рекреаційному плаванню в гавані Нью-Йорка.
Джерела:
