Понад 600 історичних будівель, від палаццо в стилі ар-деко та величних будинків із коричневого каменю до чарівних дерев’яних колоніальних будиночків із верандами, малюють яскраву картину минулого. Й це лише в одному з районів Брукліну. Що викликає захоплення, так це відданість справі збереження архітектури. Вона вражає особливо, коли знаєш драматичну еволюцію боро з моменту його приєднання до округу Кінгс у 1683 році. Більш докладно про еволюцію архітектурного Брукліну читайте на brooklyn-future.com.
Історія архітектури регіону
Архітектура Нью-Йорка протягом століть була схильна приміряти на себе найрізноманітніші стилі. Завдяки своєму розташуванню місто завжди було на перехресті шляхів. Відтак тут поєднувалися різноманітні ідеї та впливи, що, своєю чергою, сприяло розквіту стилів та найрізноманітніших архітектурних форм.
Перші впливи, що природно, були пов’язані з британською архітектурою, оскільки Нью-Йорк був частиною британських колоній. Наприклад, найдавніша місцева церква датується 1766 роком, це каплиця Святого Павла. Вона стала класичним прикладом англійського впливу. Навіть після здобуття незалежності від Англії цей стиль деякий час використовувався в місті.
Пізніше з’явився неоготичний стиль, який був найпоширенішим архітектурним стилем аж до XX століття. Донині існує кілька церков, зведених у цьому стилі. Наприклад, церква Святої Трійці та собор Святого Патріка були натхненні європейськими будівлями та тими ж таки формами. Варто також згадати будівлю Вулворт — ранньоготичний хмарочос.
Наприкінці 1800-х років Нью-Йорк пережив неймовірний період зростання. Кількість людей, які там жили, збільшувалася в геометричній прогресії, а також відбулася значна модернізація та індустріалізація. Такому буму сприяла промислова революція. Саме цей логічний процес посприяв збільшенню використання нових будівельних матеріалів.
У 1920–1930 роках відбулися нові зміни в архітектурних уподобаннях. Стиль ар-деко став ледь не найважливішим у Нью-Йорку. Відтоді він вважається візитівкою міста. Саме в ці роки почали зводити деякі з найвідоміших хмарочосів. Наприклад, тоді був побудували Крайслер-білдінг.
Але ж слід розуміти, що якби не був винайдений ліфт та вулична сітчаста структура міста, то ні про які хмарочоси не було б й мови. До всього центр Нью-Йорка став центром модернізації, індустріалізації, капіталізму та спекуляцій землею. Остання тенденція якраз і заохочувала до, так званого, вертикального будівництва.
Хмарочоси будували, не дивлячись, навіть на те, що багатьом архітекторам не подобалися такі високі споруди. У 1916 році, навіть була прийнята резолюція про зонування. Згідно із цим законом архітектори мали створювати будівлі відповідно до ширини вулиць. Сітчаста система Нью-Йорка, сприяла розвитку та будівництву нових будівель, особливо у виш. Загалом то, місто завжди досліджувало всі можливості сітчастої системи вулиць.
Архітектурна еволюція
Що ж стосується архітектурного стилю Брукліну, то він свідчить про адаптивність та інноваційний дух боро. Його архітектурні початки позначені дерев’яними каркасними будинками, які були звичайним явищем у XVIII та на початку XIX століть. Але саме на той час припадає найбільша кількість пожеж у місті, а пізніше в боро. Відтак пріоритети у виборі будівельних матеріалів поступово змінилися. Цей факт призвів до того, що в середині ХІХ століття вже домінували цегла та коричневий камінь.
Дерев’яні каркасні споруди, такі, як будинок родини Бертонів, що по вулиці Міддаг-стріт, 24, демонструють ранні архітектурні традиції Брукліну, або якщо точніше, то району Бруклін-Гайтс. Так відбувся перехід від пожежонебезпечного дерева до цегли й каменю. У ті часи Бруклін славився своїми цегляними та будівлями з коричневого каменю. Бруклінці починають забувати, що ще не так давно, дерев’яні каркасні будинки були нормою.
Популярний жарт тих часів — пожежі в Нью-Йорку траплялися настільки часто, що туристи вважали їх однією з визначних пам’яток міста. У зв’язку із цим до 1796 року дерев’яно-каркасне будівництво нижче Брум-стріт на Мангеттені було повністю заборонено. З цього приводу біли прийняті державні закони, які зобов’язували використовувати цеглу та камінь у будівництві нових будинків.
Перехід до будівництва будинків із коричневого каменю в середині ХІХ століття прискорився завдяки будівництву Бруклінського мосту. Це дозволило покращити доступ до кар’єрів Коннектикуту та Нью-Джерсі. Після чого епоха коричневого каменю принесла із собою зведення цілої плеяди культових фасадів із темного пісковика. Саме ці будівлі вже зовсім скоро стали візитною карткою вуличних пейзажів Брукліну.
Будівництво Бруклінського мосту
Будівництво Бруклінського мосту та метро на початок XX століття принесли значні зміни в архітектурні уподобання. У зв’язку з тим, що від нині ще більше покращилася доступність Мангеттену, багато мешканців переїхало до Брукліну. Це призвело до того, що чисельні історичні особняки почали перетворювати на багатоквартирні будинки.
У 1965 році, завдяки спільним зусиллям місцевих мешканців, які боролися проти масштабного проєкту будівництва багатоквартирних будинків, який ставив під загрозу історичну чарівність району, Бруклін-Гайтс був першим із районів Нью-Йорка визнаний Комісією зі збереження пам’яток, історичним районом. Зрозуміло, що така важлива подія увінчала перемогу не лише для мешканців Бруклін-Гайтс, а принесла користь усьому місту. Адже згодом саме ця Комісія надала статус пам’яток 31 тис. будівель та 110 історичним районам Нью-Йорка.
Своєю чергою такий крок дозволив зберегти архітектурну особливість району, врятувавши значну кількість із 619 оригінальних історичних будівель, які представляли найрізноманітніші архітектурні стилі. Усі були впевнені, що таким чином район отримав ще більше привабливості. До слова, серед врятованих історичних будівель була Плімутська церква Генрі Ворда Бічера. Її вважають найвідомішою церквою району, колись її називали «Велике депо» підземної залізниці.
Ця церква має, дійсно, багате минуле, адже тут надавали притулок сотням рабів на їхньому шляху до свободи. Бруклін-Гайтс також займає значне місце в історії літератури. Трумен Капоте, до прикладу, жив за адресою Віллоу-стріт, 70. Тут він написав «Сніданок у Тіффані» та «Холоднокровно».
Ставши першим в історії Нью-Йорка історичним районом, Бруклін-Гайтс мав тримати марку, а тому тут пообіцяли довговічність та майбутню цінність для інвестицій у нерухомість.
Збереження архітектурної спадщини
Відтак архітектурні стилі Брукліну варіюються від елегантної строгості будинків у федеральному стилі до величних будинків у стилі грецького Відродження. Прогулюючись боро, ви також зможете натрапити на дивовижні орнаменти неоготичних будівель або на романтичний, орнаментальний дизайн в італійському стилі.
Нині Бруклін пишається збереженими будинками з коричневого каменю. Їх наявність сприяє, як незмінному шарму, так і естетичній привабливості боро. Архітектурний стиль цих рядних будинків вельми різноманітний. Він включає елементи федерального, грецького, неоготичного та італійського дизайнів.
Комісія зі збереження пам’яток відіграє ключову роль в охороні цієї багатої архітектурної спадщини, піклуючись, щоб історія Бруклін-Гайтс продовжувала жити через його будівлі.
Джерела: